Історія України

Україна 1920-1930 років:трагічні сторінки формування східної діаспори

Товарняки з розкуркуленими та «контрреволюційними» українцями мчали на північ та схід, а їхні місця помешкання заповнювали переселенці з Росії та інших реґіонів СРСР. Уже 9 серпня 1931р. заступник голови ДПУ УСРР Карлсон повідомляв ЦК КП(б)У (дослівний переклад з російської, правопис та стиль ориґіналу збережено. — і.В.): «На органи ДПУ України покладено керівництво розселенням спецпереселенців, баїв, що підлягають висилці із Середньої Азії в кількості 3000 господарств, їх господарче освоєння,адміністративне, культурно-побутове влаштування, охорона, оперативне обслуговування і доцільне використання їх як робочої сили.
Розселення цих господарств на перших порах намічено переважно у бавовнярських районах на території к.Херсонського округу 1800 господарств: Каховський (район. - І.В.) - 400, Хорловський -800, Скадовський - 400, Голопристанський - 300 і на території к.Мелітопольського округу - 1100 господарств: Генічеський - 350, Ново-Василівський - 250, Новотроїцький - 250 і Акимівський - 250. Всього з утриманцями в середньому передбачається 18000 чоловік».
На засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 13 серпня того ж року було ухвалено «доручити тт.Карлсону та Левенштаму вжити необхідних організаційних заходів для розселення баїв у встановлених районах».
Переселення в Україну тривало і в наступні роки. Всього ж у 1933-37рр. Всесоюзним переселенським комітетом при РНК СРСР та Переселенським відділом НКВС СРСР в Україну було переселено 44457 родин (221 465 чол.). Прикметно, що найбільше переселенців (117 149 чол.) прибуло в республіку у голодному 1933р.. У грудні того року на ім'я начальника ГУТАБ у ОДПУ Бермана надходить повідомлення, яке варто навести без скорочень:
«29 грудня 1933р.
Терміново. Таємно.
Нач.ГУТАБ ОДПУ
тов.Берману
ВПК при цьому надсилає оперзведення і 38 про переселення на Україну станом на 28 грудня ц.р. Одночасно ВПК при РНК СРСР повідомляє, що наданий план переселення виконано на 104,76%. Всього переселено 21 856 колгоспних господарств, 117 149 чоловік, 14 879 коней, 21 898 корів та 38 705 голів різної худоби (в число останніх входять телята, свині та вівці). Додаток за текстом.

Заст. голови ВПК при РНК
СРСР Рудь
1. На 28 грудня 1933р. відправлено 329 ешелонів, 21 856 господарств, 117 149 членів родин,14879 коней, 21 898 корів та 38 705 голів різної худоби.
2. План перевезення колгоспників на Україну закінчено та виконано на 104,7%
Заст. голови ВПК при РНК
СРСР Рудь

Популярними у 1930-ті роки були різноманітні «чистки», зокрема й «прикордонних смуг».
Так, у направленому секретарям Одеського, Кам'янецького, Вінницького, Коростенського, Тульчинського, Могилівського, Бердичівського та Житомирського «окрпарткомів» та Молдавського обкому інструктивному листі «Про чистку фахівців прикордонних округ» (підписаному 15 травня 1930р. «секретарем ЦК КП(б)У Любченком та зав.культпропом ЦК Хвилею». - І.В.) зазначалось: «З огляду на те, що лави фахівців в прикордонних округах засмічено антирадянськими або ж невиявленими тепер, але з контрреволюційним минулим елементами, слід провести чистку й переміщення фахівців за таким пляном і системою:
1. Ті, що підлягають виселенню за межі України органами ДПУ в адміністративному порядку. Цих знімається з роботи без зміни, згідно з постановою органів ДПК (певне, ДПУ. - І.В.).
До першої категорії відносяться фахівці, про контрреволюційну діяльність яких є певні матеріяли, а також особи, що мають видатне антирадянське минуле (займали керівні посади в антирадянських урядах і арміях, брали активну участь в контрреволюційному рухові і т.ін.).
2. Ті, що підлягають негайному переводу на роботу з прикордонних округ до внутрішніх, за заміною їх відповідними фахівцями через Наркомос,Наркомзем, Наркомздоров'я і ін.
До цієї категорії відносяться фахівці з антирадянським минулим і таким же світоглядом нині, що мають близькі або родинні зв'язки в Польщі і Румунії і підтримують їх листовне або в інший спосіб, не беруть участи в радянському будівництві як активні робітники.
При Центральному Комітеті створено спеціяльну комісію, що відає цією справою. Такі ж комісії слід утворити на місцях за головуванням зав. культпропу окружкому в складі інспекторів Наросвіти та Здравоохорони, зав.ОЗУ та нач.ОДПУ. Комісії мають негайно розглянути списки, розбити їх по категоріях за вищенаведеними ознаками і надіслати свої висновки до Центральної комісії.
Секретарів Окружкомів попереджується про те, що робота ця має надзвичайно серйозне політичне значення... Жодних роз'яснювальних заходів щодо цієї роботи в масах проводити не слід...».
Було «встановлено», що переселенню підлягають майже 1000 фахівців, з них вчителів - 619, агрономів -103, лікарів - 31, «професури» - 20 та ін.
Лише у 1930р. з прикордонної смуги було «вилучено» майже 5 тис. чоловік.Не було «обійдено увагою» українців на Північному Кавказі. Постановою ЦК ВКП(б) та РНК СРСР від 14 грудня 1932р. місцеве керівництво зобов'язували «виселити в найкоротший термін в північні області СРСР із станиці Полтавської... як найбільш контрреволюційної, всіх жителів». І це не випадково, бо ж, як зауважує В.Чумаченко, виселенню підлягали мешканці другого за значенням (після Краснодара) українського культурного центру на Кубані: там працював Всеросійський український педтехнікум, діяв міцний літературний гурток, видавалась українська газета.
Згаданою постановою пропонувалось заселити станицю Полтавську «найбільш сумлінними колгоспниками-червоноармійцями». Уже 21 лютого наступного року, згадував директор Уманського (українського. - /.в.) педтехнікуму І.Полєжаєв, «прибув ешелон з Білорусії з переселенцями, які повинні поповнити недостачу населення внаслідок чотирьох літ колективізації, саботажу, репресій, голоду і переселень».
26 грудня 1932р. Президія Північно-Кавказького крайкому затверджує постанову «Про українізацію», в якій «роз'яснювалось», що українізація районів та станиць «служить легальною формою класовому ворогу для організації опору заходам Радянської влади і створення під цим прикриттям своїх контрреволюційних організацій».
Тоді ж було прийнято рішення про виселення жителів із інших станиць - Медведівської, Урупської, Уманської та ін. Протягом кількох тижнів на Північ було виселено майже 50 тис. селян, а станиці перейменовано. «Немає вже «чорних станиць» Полтавської, Урупської, ... є квітуча станиця Червоноармійська,... революційна станиця Радянська», - писала про це крайова газета «Молот». Невдовзі станиця Уманська стала Ленінградською. Місцевими можновладцями пояснювалось, що рішення про перейменування було прийнято «з огляду на надзвичайно завзятий саботаж хлібозаготівель та сівби».
Акція по депортації корінних жителів Кубані та заселенню їхніх осель мешканцями центральних та північних районів Росії була спланована до дрібниць, стверджує Д.Білий. Вже за тиждень до виселення жителів Полтавської заступником наркома з військових та морських справ СРСР М.Тухачевським було підписано директиву, згідно з якою до 10 січня 1933р. серед військових проводився набір «особливо надійних, з погляду політичного», для заселення спустошеної станиці. Зазначалось також, що «уроженці Північного Кавказу та України вербуванню не підлягають». Дія директиви поширювалась і на інші станиці та хутори. Переселенців відправляли на Кубань безпосередньо із військових частин, а їхні родини - окремими ешелонами.
29 травня 1931р. секретар ЦК ВКП(б) П.Постишев в листі на ім'я В.Чубаря зазначив: «Згідно з постановою ЦК від 20 травня ц.р. по Вашій республіці повинно бути виселено ЗО 000 куркульських родин в Уральську область» 14. Про те ж, що місцеві виконавці були гідні своїх московських та харківських керманичів, свідчить, зокрема, повідомлення з Дунаєвецького району Кам'янець-Подільської округи. ЗО листопада 1930р. керівництво райвиконкому інформувало (стилістику та правопис оригіналу збережено. - /.в.): «... глитаїв, яких розкуркулено, та намічалось виселяти з сел на виселки по нашому району (тобто в межах району. - І.В.), в жовтні місяці вислано з господарствами на далеку північ».
29 березня 1932р. Політбюро ЦК КП(б)У ухваляє «поставити перед ЦК ВКП(б) питання про додаткове виселення за межі України 5 000 родин».
Торувати дорогу на північ приречені були і мешканці «будинків примусових робіт» (рос.ДОПР. - /.В.). 26 січня 1932р. з'являється таємна постанова РНК УСРР «Про заходи по розвантаженню ДОПРів», згідно з якою передбачалось «всіх засуджених на термін понад 3 роки, працездатних -відправити з ДОПРів на Північ...». Про стан виконання названої постанови свідчить документ, який вважаємо за потрібне подати без скорочень (стилістику та правопис оригіналу збережено. - /.в.):
Копія
Народному комісару юстиції
та
генеральному прокурору
Республіки
ТВО начальник УПТУ
Воєводи

РАПОРТ
Доношу, що плян відправки в'язнів на Північ виконано, а саме:
1. Замісць заплянованих до відправки
з 28/ХІ по І/ХІІ-32 року ..............1 570 в'язнів.
Відправлено в зазначений термін ............1759 -"-
5 грудня 1932 року
Тво начальника УПТУ (Воєвода) Згідно: (підпис)».

В наступній доповідній (від 15 грудня 1932р.) Воєвода інформував про відправлення на Північ 10 702 в'язнів ДОПРів (з них 10 253 - «по лінії Наркомюсту», 449 - «по лінії ДПУ») замість «запланованих 10 000». 7 серпня того ж року ЦВК та РНК СРСР, «йдучи назустріч вимогам робітників та колгоспників» приймають постанову «Про охорону майна державних підприємств, колгоспів та кооперації та зміцнення суспільної (соціялістичної) власности», названу в народі «законом про п'ять колосків». Нею, зокрема, передбачалось: «2. Застосовувати як захід судової репресії за розкрадання (крадіжку) колгоспного і кооперативного майна найвищу міру соціального захисту - розстріл з конфіскацією всього майна і заміною при пом'якшуючих обставинах позбавленням волі на строк не менше 10 років із конфіскацією всього майна. Не застосовувати амністії до злочинців, засуджених у справах про розкрадання колгоспного та кооперативного майна». Йшлося у цій постанові також про те, аби «застосовувати як захід судової репресії у справах про охорону колгоспів та колгоспників від насилля та погроз з боку куркульських та інших антигромадських елементів позбавлення волі від 5 до 10 років ув'язнення до концентраційного табору». І на цих «злочинців» не поширювалась амністія.
На XII з'їзді КП(б)У С.Косіор «належно» поцінував цей витвір московського керівництва: «Закон активізував кращі колгоспні сили на боротьбу за колгоспну суспільну власність, навколо його проведення нам удалось згуртувати маси колгоспників, цей закон відіграв роль в соціялістичному
перевихованні колгоспників, в розгромі куркульського саботажу». А 29 грудня 1932 р. Політбюро ЦК КП(б)У звертається до ЦК ВКП(б) з проханням затвердити рішення про «поширення на Дніпропетровську область заходів, здійснених щодо Одеської області», а саме: 1. Вислати 700 родин з 20-26 сіл основних відсталих районів. 2. ...організувати висилання на Північ злісних елементів та куркулів (без родин) у кількості 700 чоловік. 3. Скласти список виключених із партії у кількості до 50 (чоловік. -1.В.) для негайного висилання в концентраційний табір».
Секретар Харківського обкому Терехов 26 листопада того ж року в листі до ЦК КП(б)У повідом�